Поради батькам щодо роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку

Причини, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей:

- несприятливі умови виховання;

- спадкова схильність;

- довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

- порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;

- ускладнені пологи.

Затримку психічного розвитку можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.

Якщо ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, дитячим лікарем-психіатром, проте пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини найбільше залежить від вас. Не сподівайтеся, що затримка психічного розвитку (ЗПР) мине сама по собі, або що ви, доклавши зусиль, зможете швидко подолати це відставання.

Важливо не забувати: кожна дитина, хвора чи здорова, - індивідуальність, яка потребує особливого підходу, має притаманний лише їй темп та специфіку розвитку, свої можливості.

Розвиваючи дитину із ЗПР рекомендують скористатися такими порадами.

- Усуваючи відставання у розвитку дитини, звертайте увагу на всю

її психічну сферу. Роботу з дитиною слід починати зі збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які свого часу дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.

- Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу.

Під час занять з малюком потурбуйтеся, аби навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача.

- Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону, мікрохвильових печей тощо.

- Тривалий час дитина із ЗПР потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.

Формуванню в дітей із ЗПР пізнавальної сфери, початок якого припадає на дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення. Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину. Вище зазначені науковці пропонують ряд рекомендацій, як формувати пізнавальну сферу дитини із ЗПР.

Як формувати мовлення.

Частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, тим швидше розвивається її зв’язне мовлення.

Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину зимового лісу, переживання дівчинки, яка заблукала в лісі, радість зайчика, котрий знайшов свою маму. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.

Вчимося розглядати сюжетні малюнки.

Розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини систематичне розглядання сюжетних малюнків. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини. З часом, разом із дитиною можна придумувати назви до малюнків, складати розповідь про одного з персонажів.

Як формувати знання про довкілля.

Предмети, які сприймаються, мають позначатися словом, водночас слово завжди має підкріплюватися чуттєвим досвідом. Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домогтися зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Розвиток пізнавальної діяльності.

У дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам'ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри.

Варто пам’ятати, що під час виконання всіх видів діяльності малюк має розповідати про те, що він робить, називати кожну форму, що вивчається, відповідним словом.

Важливо вчити дитину виділяти та вміти пояснювати просторові відношення між предметами, використовувати їх у практичній діяльності.

Неабияку увагу слід приділяти виробленню вміння орієнтуватися в сторонах предмету, який знаходиться перед дитиною – визначати орієнтири на аркуші паперу, в альбомі; вміти знаходити верх і низ, правий і лівий бік тощо. З цією метою можна застосовувати такі вправи: позначати лівий верхній кут аркуша однією умовною позначкою, нижній – другою, середину – третьою; поділити аркуш на певну кількість частин і виконати за словесною інструкцією малюнок у кожній із цих частин. З цією ж метою даються завдання на штрихування зображень предметів або геометричних фігур, малювання смужок: зліва – направо, знизу – вгору, похило. Розуміння просторових відношень впливає і на мовленнєвий розвиток дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками, стає розгорнутішим.

Важливо вчити дитину аналізувати предмет у певній послідовності, запитуючи: «Як це називається?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібний?»

Притаманне дітям із ЗПР відставання в інтелектуальному розвитку, складність вироблення навичок – все це гальмує формування вміння працювати за інструкцією, послідовно виконувати завдання. Ще до школи слід почати навчати дитину працювати за зразком, інструкцією. Таку роботу можна проводити під час конструювання, малювання. Разом з дитиною слід аналізувати зразок, визначити послідовність складання конструкції, здійснення окремих дій малювання.

Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками та відтворення цих ознак у виробі. Отже, активно тренуються саме ті функції, які в дітей даного контингенту відстають і потребують уважної корекції. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, які в дітей із ЗПР дещо недосконалі, незграбні, а й на інші функції, зокрема, мовлення. Відомо, що між розвитком функцій руки та механізмами мовлення існує зв'язок, і через це розвиток одного сприятливо позначається на розвиток іншого.

Батьки повинні підтримувати дитину, формувати у неї позитивну мотивацію. Тому, поки можливості такої дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, тобто заслужити похвалу.

«ЩО ТАКЕ ДРІБНА МОТОРИКА І ЧОМУ ВОНА ТАК ВАЖЛИВА?»

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

Шановні батьки! В останні час ви дуже часто чуєте про дрібну моторику та необхідність її розвивати.

Чому ж це так важливо? Вся справа в головному мозку. А точніше в центрах, що відповідають за рухи пальців рук і мову. Дані центри розташовані дуже близько один до одного. Таким чином, розвиваючи дрібну моторику, ми тим самим стимулюємо відповідні відділи мозку, активізуємо і сусідні відділи, що відповідають за мову.

Розвиток дрібної моторики важливий ще й тому, що все подальше життя дитини вимагатиме використання точних координованих рухів кистей і пальців рук, які необхідні, щоб одягатися, малювати і писати, а також виконувати безліч різноманітних побутових і навчальних дій.

Тому рекомендуємо починати активне тренування пальчиків вже з одного року.

Для цього можна використовувати:

· переливання рідин з однієї ємності в іншу;

· ігри з мозаїкою та пазлами;

· розкладання ґудзичків або інших предметів за розміром;

· ігри з конструктором (підбирайте їх індивідуально за віком дитини);

· застібання ґудзиків, блискавок, кнопок, гачків і зав’язування шнурків; ліплення з пластиліну;

· малювання пальчиками (зараз для цього існують спеціальні фарби);

· вирізання з паперу різних фігурок;

· споруди з піску або камінчиків замків, гірок та інших фігур (на прогулянці);

· перебирання різних круп, таких, як: горох, квасоля, гречка;

· закручування і розкручування кришок банок, пухирців;

· пошук різних предметів, закопаних у піску.

І ще безліч різноманітних цікавих ігор і занять… Щодня пропонуйте дітям такі завдання!

Для оволодіння навичками письма необхідна певна функціональна зрілість кори головного мозку. Тому в дошкільному віці важливо створити умови для накопичення дитиною рухового і практичного досвіду, розвитку навичок ручної вмілості. Але в дошкільному віці важлива саме підготовка до письма, а не навчання йому, що часто призводить до формування неправильної техніки письма.

Уміння виконувати дрібні рухи з предметами розвивається у старшому дошкільному віці. А до 6-7 років в основному закінчується дозрівання відповідних зон головного мозку, розвиток дрібних м’язів кисті. Тому робота з розвитку дрібної моторики повинна початися задовго до вступу до школи.

АУТИЗМ. ЯК ВІН Є

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Аутизм — це порушення в розвитку дитини, що може виявитися у віці 2—2,5 років. Іноді батьки та лікарі помічають такі порушення -.. пізніше, у віці 3—5 років. Такі діти не обов’язково мають порушення мовлення або слуху. Тобто, усе, що потрібно людині для спілкування, розвивається цілком нормально. От тільки потреба у спілкуванні (самого бажання спілкуватися), здатність до взаємодії з іншими дітьми в дітей-аутистів відсутні або дуже слабко виражені. Діти зі слабким слухом або порушеним мовленням зазвичай намагаються компенсувати свої недоліки жестами, мімікою.

При аутизмі малюк або ігнорує спроби зав’язати з ним контакт, або взагалі уникає ситуацій, де йому доводиться спілкуватися.

Якщо контакт із іншою людиною все-таки встановлений, то він має швидше формальний характер.

Діагностувати дитячий аутизм досить складно. Навіть досвідчений фахівець повинен тривалий час спостерігати за дитиною, перш ніж установити такий діагноз.

Причини аутизму:

• спадкова схильність до шизофренії, її початкова стадія;

• органічна патологія мозку (вроджений токсоплазмоз, сифіліс, інтоксикація свинцем та ін.),

• вроджені дефекти обміну речовин, порушення діяльності ендокринної системи;

• емоційна депривація — нестача теплих, любовних стосунків з людьми, нехтування дитини близькими людьми.

Що робити, якщо у вашої дитини-дошкільника аутизм?

• Вірити у свої сили й набратися терпіння.

• Звернутися до фахівців (психологів, дефектологів), яким Ви довіряєте.

• Проводити корекційну роботу, що має бути особливо інтенсивною на початкових етапах. Така робота не повинна обмежуватися тільки плановими заняттями. Цілий день Ви можете навчати, спрямовувати свою дитину.

• Аутичним дітям складно пристосовуватися до мінливих умов, тому намагайтеся зробити їх максимально однаковими вдома та у садочку.

Пам’ятаємо, що з аутизмом дитини можна «боротися» тільки одним способом — вірою та терпінням з боку вихователів та батьків. Прикладом успішного результату можуть стати досягнення відомих людей, наприклад одного з найбільш заможних мешканців планети Білла Гейтса. Немає нічого неможливого для тих батьків та вихователів, які набралися терпіння і бажання, щоб допомогти дошкільнику-аутисту розкрити свій потенціали та реалізувати здібності.

Таким чином, педагогам та батькам потрібно усвідомлювати відносно аутизму дитини наступні чотири моменти:

• Аутизмом називають групу психічних порушень із затримкою інтелектуального розвитку — синдроми Каннера, Аспергера, Ретта та ін. Його відносять до неврологічних розладів з не з’ясованою до кінця етіологією. Виникнення аутизму пов’язують зі спадковим фактором, мутацією генів, аутоімунними процесами. Аутизм впливає на нормальне функціонування головного мозку, розвиток міжособистісних зв’язків та навичок соціальної взаємодії. Дитячі психіатри діагностують аутизм протягом перших років життя дитини. Рання діагностика аутизму дуже важлива для коригування методів виховання дитини і полегшення її соціальної адаптації.

• Клінічна картина аутизму — це низка психомоторних, мовленнєвих і поведінкових порушень з різними комбінаціями симптомів і ознак затримки розвитку. Ранній дитячий аутизм може виявлятися вже в грудному віці. Хворі діти мають мляву і скудну міміку, не здатні до невербальних взаємодій з матір’ю і оточуючими (не дивляться прямо в очі, не реагують на власне ім’я, не беруть з рук іграшки).

• По мірі зростання дитини симптоми аутизму наростають. Дитина неконтактна, мова жестів їй недоступна, її лякає зміна звичної обстановки, гучні звуки, яскраве світло або сильні запахи. Найкраще дитина почувається на самоті, уникає будь-яких тілесних контактів з батьками та однолітками. Емоційна взаємність і емпатія відсутні. Мовлення дитини не виразне, уривчасте, словниковий запас не великий. Хворий може здійснювати монотонні рухи або повторювати дії, з боку схожі на ритуали.

• Відсутність інтересу до навколишнього світу і замкнутість призводять до затримки розвитку. Чим більш виражені ознаки аутиз­му, тим важче спілкуватися з дитиною, навчати її найпростішим навичкам та розмовної мови. Проте, не дивлячись на труднощі у набутті навичок спілкування і комунікації, діти з аутизмом часто мають високий рівень інтелекту, успішно самонавчаються і проявляють унікальні таланти до малювання, музики, математики.

Аутизм — не вирок, а особливість життя дитини, яку необхідно адаптувати до життя у сучасному світі.

Коментарi